Рецензія на фільм «Хвіст виляє собакою»

ЕСЕ НА ТЕМУ : «Мій психологічний портрет»

1997 рік. Останній день весни. В пологовому будинку міста Борислава страшенна спека, обідній час. Саме тоді на світ з’явилася довгоочікувана дитина, через кілька днів її вже охрестили Оксаною. Вона була ще зовсім маленькою, і навіть не здогадувалась, що вже є індивідом, а отже відноситься до жіночої статі та має певний вік. Тоді ніхто не спитав Оксанку чи хоче вона взагалі бути дівчинкою та навіть не попередив, що це означає, зате згодом усі повчатимуть, як саме потрібно себе вести та чого не слід робити.

З маленьких років мене вже записали на танці, одягали в сукні і  забороняли стригти волосся. А от коли я виросла, то почала займатись дзюдо. Зараз у мене коротке каре, і я можу почуватись впевнено і сексуально навіть в джинсах. Цього мене навчили такі книги, як «Джейн Ейр» та «Звіяні вітром». Натомість суспільство вбивало в голову, що жіночність означає ніжність, скромність та покірність, але зараз прикладом ідеальної жінки для мене є Джордан О’Ніл, яку у фільмі «Солдат Джейн» зіграла Демі Мур. Я думаю, що інтелект та сила не роблять жінку менш привабливою, а лише додають  оригінальності її образу, на відміну від журнальних стереотипів модельної зовнішності.

Проте загалом я зростала доволі здоровою і щасливою дитиною, і в процесі соціалізації приблизно до 5 років вже майже сформувалась, як особистість. Зігмунд Фрейд був впевнений, що особистість індивідуума закладається ще в дитячі роки, його теорія базується на віковому (природному) факторі формування світогляду.   Ми часто зіштовхуємось з цим у книгах, бо характер героїв зазвичай формується ще в дитинстві, тому свою розповідь я почну з цього періоду мого життя.

В дитинстві Оксана розуміла не так багато, але вже помітила, що батьки ніколи не сварять і дуже люблять її,  вона має все, що тільки побажає, а її іграшки кращі, ніж у багатьох інших дітей. Оксана дізналась, що живе в доволі заможній сім’ї, але гроші ніколи її не цікавили. Часто вона навіть не знала, чого насправді хоче, тому в Святого Миколая нічого не просила, і подарунки батьки завжди вибирали самі.

Отож, якщо говорити про цінності особистості, то в Оксани вони були скоріше теоретичні, ніж економічні. Вона не вміла ні заробляти, ні економити гроші, і навіть не була в цьому зацікавлена. Хороша книга чи тепла  розмова завжди важили для неї значно більше. Оксану ще з дитинства дуже хвилювало питання смерті, а згодом, коли підросла, питання буття, релігії і пошуку істини. Вона любила філософію, та мріяла вивчити психологію впливу.

Відповідно ціннісні орієнтації у дівчини спрямовані на істину, а не на достаток. А також на свободу, в чому з дитинства Оксана була досить обмежена. Складно бути улюбленою і єдиною дитиною в батьків, це гарантує, що ти не зможеш допізна гуляти чи робити в підлітковому віці божевільні речі, як  тату або пірсинг. Мабуть, через це  я стрибнула з 9 поверху, і почала займатись роуп-джампінгом. Це був мій протест проти світу, що ловив мене, та не спіймав.

В дитинстві вся родина з захопленням слухала віршики Оксани, а коли вона танцювала, їй аплодували стоячи.  Наслідок – її ніколи не турбували жодні комплекси, ні щодо зовнішності, ні інтелекту. Проте тоді, вона вже точно вирішила, що стане співачкою. Завищена самооцінка призвела до проблем з я-концепцією. Донедавна, поки дівчинка нарешті не почала жити самостійним життям, вона бачила себе лише у блоці я-фантастичного.

Інколи мені здається це смішним, бо нагадує історію принца Сідхартхи: залюблена дитина, яка ніколи не зіштовхувалась з несправедливістю чи болем цього світу. В дитинстві батьки майже не сварили Оксану, і ніколи не били її. Тому дівчинка немає жодних страхів: вона не боїться темряви, дзеркал чи клоунів. Навіть кров чи вбивства на екрані не лякають її, бо вона повністю абстрагована від жорстокості світу. Справді схоже на історію Будди. Дитина, яка живе в достатку, згодом таки повинна зрозуміти, що в житті все не так гладко, як здається. І в цей момент вона усвідомлює усю трагічність буття.

Проте саме завдяки цій любові вона також легко знаходила спільну мову з людьми. У неї було багато друзів в дитсадку і на подвір’ї, вона перша знайомилась з дітьми і часто була лідером серед інших, пропонувала різні ігри, до неї прислухались.

Тому коли я вперше пройшла тест на темперамент за Г. Айзеком, здивуванню не було меж. Те, що я – меланхолік, для мене звучало, як вирок. Усі завжди вважали мене сангвініком, бо я легко знаходила спільну мову з людьми і була зовні доволі веселою. Проте, якщо замислитись інтроверти- це люди спрямовані всередину, а я хоч легко спілкувалась з іншими, проте ніколи цього не любила. Мені подобалось проводити час на самоті. А мій психологічний стан справді можна назвати неврівноваженим. Я часто плакала, мене хвилювали якісь майже нереальні речі, як то проблема смерті, але через мою замкненість про це ніхто не здогадувався.

Я завжди любила драматизм, тому не дивно, що в років десь так 14 Оксана стала представником субкультури готів. Це складно пояснити, але я щаслива по-справжньому тоді, коли нещасна. Жодні стосунки не радували мене так, як одна невзаємна любов, якою я буквально впивалась протягом семи років.

 Меланхолія насправді була властива мені протягом усього життя. Комбінації темпераменту меланхоліка за фізіологічною теорією Павлова ідеально підходять мені, бо в дитинстві я справді була нерухливою і слабкою.

Проте зараз я жвавіша і сильніша, але це в основному завдяки дзюдо. Звісно, темперамент не здатен змінитись, думаю я повільно, як і раніше, через що часто програю сутички. Проте я непогано вибудовую різні стратегії, тому за векторами Юнга мені властива інтуїція і мислення.  

Досі пам’ятаю, що коли починала займатись дзюдо, я мала чорне кімоно, бо була готом. Звісно, на те, щоб записатись у мене було багато саме усвідомлених мотивів. І це було радше прагнення, ніж простий інтерес. Згодом моя мотивація зросте настільки сильно, що я забуду про готичність і драматизм. Дзюдо стане сенсом мого життя, моїм переконанням, моєю вірою.  Десь глибоко всередині я знала, що якщо мотивація буде зростати, то ефективність роботи падатиме, тому завжди тримала себе в руках. Я мало думала чи мріяла, в дзюдо я саме працювала, поступово, день за днем. Я не стала великим спортсменом, проте виграла багато обласних змагань і отримала зелений пояс. Зараз я все ще займаюсь цим видом спорту, бо він мені приніс дещо більше, ніж просто медалі. Дзюдо переконало мене, що я здатна досягнути чогось своїми силами, а не завдяки батькам, що жінка може бути не слабшою від чоловіка, але найголовніше воно зробило мене непоступною в своїх переконаннях.  

Все, що я написала вище - здебільшого дитинство, бо я притримуюсь теорії Фрейда, а не Юнга про розвиток особистості впродовж всього життя. Можливо, зараз в мені також щось змінюється і розвивається, але я вважаю, що це скоріше інтелект, а особистість моя вже давно сформована і навряд чи зміниться.

Я не маю чого розповісти про вплив університету, бо тільки зараз усвідомила, що фактично мене там не існує. Я приходжу, чекаю якийсь час і йду. Звісно, мені подобаються деякі пари, як філософія чи психологія, але чому я вибрала журналістику досі залишається загадкою для мене. Моє припущення, що це був етап дорослішання, коли змінювалась моя я-концепція і багато речей для мене ставало іншими. Занадто висока самооцінка все ще була, але я вже краще бачила реальність, тому вирішила, що телеведуча – це ідеальний варіант.

Щодо потреб, то тест на визначення ступеня їх задоволення остаточно розставив усе на місця, і підтвердив мої здогадки. Ще коли я вперше побачила піраміду Маслоу, то зрозуміла, що найбільше мені не вистачає самоактуалізації. Це пов’язано і з журналістикою, і з стрибками з дев’ятиповерхівок, і з постійним прагненням виділитись – я хочу реалізуватись, і знайти себе в чомусь. Усе життя за мене вирішували все батьки, але тепер я доросла і хочу бути самостійною і відповідальною, а головне досягнути чогось у житті.

Коли я порівнювала твердження з тесту, то помітила, що не потребую мати хороші стосунки з людьми. Результат підтвердив мої здогадки: соціальні ( міжособистісні) потреби у мене повністю задоволені. І не тому, що я багато спілкуюсь, а скоріше тому, що не потребую спілкування, оскільки є інтровертом.

А щодо есе, то воно допомогло мені розібратись у собі. Інколи я писала про себе від третього лиця, щоб краще описати свої відчуття. Загалом завдяки емпіричному методу пояснення психіки, а саме спостереженню, я зібрала багато первинних даних про свою особистість.

ЖРН- 21 с

Владига Оксана